Розділ 2
Володарка чорного поясу з тхеквондо дев’ятого ступеня, Вероніка намагалася відбити Метью, але не змогла протистояти йому в цю саму мить. «Відпусти мене, присраний!»
« Як ти смієш грати зі мною прямо зараз після того, як мене наркотиками…»
« Про які дурниці ви говорите? Я тут… за гроші!» Вероніка боролася з чоловіком, але лише коли її пальці торкнулися його шкіри, вона зрозуміла, який він палаючий. Він щойно сказав «наркотики»? Користуючись заднім числом, вона миттєво зрозуміла, що сталося, але було вже надто пізно, коли вона встала і спробувала втекти.
Метью не дозволяв їй рухатися. Зрештою, роздратований її дратівливими криками, він тут же запхав їй у рот свою краватку. «Замовкни».
Тієї ночі він нав’язувався Вероніці, як божевільний, займаючись нею, поки Вероніка не втратила свідомість і кілька разів приходила в сльози.
Вероніка в душі вилаяла Метью. До біса! Чи цей хлопець занадто сильний, чи той чортів наркотик занадто сильний?
…
Був уже полудень наступного дня, коли Вероніка прокинулася сама. Вона трохи поворухнулася в ліжку, щоб помітити, що все її тіло болить, наче з неї щойно вибили живе денне світло. Мало того, її тіло було таким липким, що вона ледь не розтанула.
Вона сіла й оглянула спальню. Матвія давно не було; на узголів’ї ліжка лежав комплект чистого одягу. Вона встала з ліжка й швидко прийняла душ у ванній. Не потрудившись зняти макіяж, вона вийшла зі спальні, бажаючи знайти Метью та попросити пояснень. Однак коли вона вийшла зі спальні, то побачила незнайомого чоловіка, який сидів на дивані у вітальні.
« Я Томас Ріттер, особистий секретар молодого майстра Метью», — сказав чоловік, представившись перед тим, як Вероніка заговорила.
Киплячи гнівом, Вероніка сердито вилаялася: «Де Меттью Кінгс, цей придурок? Чи збирається він заперечувати свою відповідальність після того, як зі мною покінчить і піде?»
*шоло? Томас був вражений. Хто нічого не знає, нічого не боїться, га? Замість того, щоб сперечатися з нею, він вказав на коробку з таблетками на столі, сказавши: «Мій бос сказав, що ти повинна або прийняти таблетку після ранку та втекти з Блумстеда, або померти. Робіть вибір самі, міс Мерфі.
Він уже знає моє ім'я! «Він, мабуть, перевірив біографію», — подумала Вероніка. Її серце зробило повне сальто. Відчувши, який безжальний і безчувний Метью, її охопив жах. За мить уся її зухвалість зникла. Вона стиснула губи, запитуючи: «Е-е, я б хотіла побачити Метью. Я врятував йому життя, розумієш? Як він міг відповісти на мою доброту невдячністю?»
Почувши її слова, Томас презирливо посміхнувся. «Навіть мені набридло слухати таку погану брехню. Думаєш, мій бос у це повірить?»
« Я кажу правду! Того дня..."
« Міс Мерфі!» У Томаса закінчився терпець. «Ви хочете зробити це важким шляхом? Тоді не звинувачуй мене за те, що я з тобою неприємний».
Дінь! Саме в цей момент відчинилися двері ліфта.
Спочатку Вероніка подумала, що це Метью, але, на її подив, з ліфта вийшла срібноволоса стара жінка, яка виглядала по-королівськи й вирівняна з голови до ніг. Мало того, її супроводжували двоє слуг.
Томас уклонився старій. «Доброго дня, стара місіс Кінгс».
Увійшла Елізабет Гатчінсон і кинула на Томаса погляд. «Що ти тут робиш?»
— Я просто займаюся деякими приватними справами від імені молодого пана Метью, стара місіс Кінгс, — чесно відповів Томас.
Елізабет вказала на коробку з ранковими таблетками на столі. «Під «приватними справами» ви маєте на увазі, що хочете вбити правнука родини Королів?»
Вероніка була приголомшена. що? Правнук? Коли вона прослідкувала за поглядом Елізабет і побачила коробку з таблетками, вона не могла не задуматися, чи «правнук », про якого згадувала Елізабет, був… Почекай, вона має на увазі те, що той *с*с*с залишив у мені вчора, так?
« Ось чого він хотів».
« Гмм! Скажи тому нахабі, щоб він прийшов до мене, якщо у нього будуть запитання».