Розділ 3 НЕСКЕРМОВАНА КОРОЛЕВА ЧАСКА
Королева Часка вийшла з карети, піднявши плечі й озирнувшись.
Її служниця миттєво вискочила з іншого боку і підбігла до неї.
Інна трохи здивувалася. Отже... це була королева? Шила спостерігав здалеку, не бажаючи наближатися.
Гарненькі очі Часки потьмарилися, коли вона побачила перед собою даму.
— Отже... це ти на мою карету бешкетуєш? — запитала вона, зиркнувши на Інну з ніг до голови.
Її красномовство було чарівним, але Іна була там не для захоплення. Натомість вона була озлоблена, почувши такі слова.
«Ваша карета пролила на мене воду», — сердито заявила вона. І миттєво Часка сильно вдарила її по щоці.
"Ха!" Шила видихнула з місця, де вона стояла.
О ні....
Іна була приголомшена до зубів, коли її рука миттєво провела по щоці.
що??? Королева дала їй ляпаса??? Вона поклала на неї руку???
«І ти, мабуть, дурний, щоб стояти переді мною і так скаржитися», — сказала Часка, сцена вже привернула багато уваги людей навколо.
«А що такого особливого у вашому вбранні? Я майже впевнений, що мій кінь навіть дорожчий за нього».
Вона зробила паузу і підійшла на крок ближче до Іни.
«Ти, брудний простолюдин. Тобі має пощастити, що я сьогодні в такому щасливому настрої. Інакше я б переконався, що повернуся до палацу з твоєю головою в сумці».
З цими словами вона розвернулася й пішла геть, збираючись отримати те, що хотіла, а її служниця слідувала за нею.
Іна була в глибокому тремтінні, тримаючи руку на щоці. Королева дала їй ляпаса? Вона... вона дала їй ляпаса?
Базарки навколо бурмотіли й тремтіли. І на мить Шила подумала підійти ближче, щоб її втішити, але, не бажаючи передачі агресії, залишилася на місці.
Інна кипіла від злості, її хутро вже вилізло зі шкіри.
ні; вона не могла зрушити з місця. Не зараз. Напад на королеву однозначно виправдав би смертну кару.
Вона різко розвернулася й пішла геть, а Шайла тихо послідувала за нею з важким кошиком.
*
"Мама!!!!" — скрикнула Інна, щойно зайшла в хату.
Якби вона володіла силою відьми, вона була майже впевнена, що змусила б стіни розвалитися від її сердитого рику.
"Мама!!! Батько!!!" Вона знову скрикнула, і цього разу її мати збігла старими сходами.
"Іна??? В чому проблема??"
"Все проблема, мамо!! ВСЕ!!"
Її мати кинулася вниз і помітила пляму на своїй сукні та лють на обличчі доньки... вона ніколи раніше не бачила такого.
Шила негайно увійшов, тримаючи кошик.
«Іна, що сталося?» — спитала мати.
Її глибоке гарчання привернуло її братів і сестер внизу. Вона навіть не підозрювала, що її батька немає вдома.
«Погляньте на мене, мамо! Тільки подивіться!» Інна заревла і спробувала заспокоїтися, щоб пояснити.
«Коли я був на ринку, карета королеви облила мене грязюкою. А коли я пішов скаржитися, вона ДАЛА МЕНЕ ЛЯПАНА!»
Усі ахнули від шоку.
«Королева дала вам ляпаса?!» — запитала її молодша сестра Ванесса.
— Яка з королев? Це була її мати.
— Королева Часка! Інна вимовила це ім’я з такою отрутою в голосі.
«Боже! Це старша королева!» Ванесса видихнула.
«Але чому б вона дала вам ляпаса лише тому, що ви пішли скаржитися? Це неправильно…!»
«О....! Якби не той факт, що вона королева і не мала охоронців, я б прокляв наслідки й здер з неї живцем!! Але, клянусь матір’ю; клянусь захисниками із семи гір я МАЮ ПОМСТИТИСЯ! Це обіцянка!!"
І з цими словами Інна втекла, пішла сходами.
Кілька секунд по кімнаті панувала тривожна тиша.
«Це не повинно бути сюрпризом», — раптом сказала Ево.
То був єдиний син у домі.
«Я чув, що Королева Часка досить зла і запальна».
— І на що ти дивишся? Його мати раптом огризнулася, маючи на увазі Шайлу, яка весь час стояла й спостерігала.
Тихо опустила погляд і пішла.
*************
У великій кімнаті, місткій та гарно оформленій. Було видно двох жінок і кількох служниць, які стояли навколо й виглядали тверезими.
Можна було побачити царицю Ношебу, яка сиділа на ліжку з опухлими очима. Поки дві жінки стояли біля неї, намагаючись переконати її виносити дитину.
«Будь ласка, моя королево», — благав той із дитиною.
«Я розумію, що ти відчуваєш, але це все ще твоя плоть і кров. Їй потрібен твій материнський дотик і ти потребуєш, щоб її нагодувати. Будь ласка...»
«Я ненавиджу повторюватися, Ахіга», — хрипло сказала Королева.
Її голос був таким грубим і сповненим болю.
"Зніми з мене це прокляття. Я не хочу дівчинки, я хочу ЧОЛОВІЧКА!!!"
Вона підняла одну з тарілок із цукерками, що стояла поруч, і кинула її на підлогу, розбивши на шматки.
Це була п’ята тарілка, яку вона розбила.
Ахіга. Це була середня дружина. Понад годину вона благала королеву отримати її дитину, але вона не слухала і поводилася як божевільна жінка відтоді, як дізналася, що народила самку.
"Але де ти хочеш, щоб вона була? Тебе це зовсім не хвилює?" — стурбовано запитала Ахіга, і Ношеба зиркнула на неї.
«Мені байдуже, Ахіга. Ти можеш відвести її до моєї матері, щоб вона могла приєднатися до своєї сестри там. Я не хочу, щоб жодна з моїх доньок була поруч!» Вона гавкала.
«Добре; добре. Добре. Ви можете відправити її до своєї матері, коли вона досягне повноліття. Але наразі вона лише немовля, і її потрібно доглядати. Будь ласка, моя королево, я благаю від її імені. Будь ласка ... не забувай, що ти носила її в утробі дев'ять місяців, і не забувай, що ти також жінка.
Саме тоді було відчуто іншу присутність, коли двері відчинилися і ввійшла королева Часка.
З огляду на вільний простір у кімнаті, двері були досить далеко від ліжка, і це дало Часці трохи часу, щоб як слід поглянути на жалюгідне обличчя Ношеби. За нею слідувала служниця.
Ношеба зиркнула на неї, коли вона зайшла, її груди важко піднімалися й опускалися.
«Вітаю, моя королево», — вклонилися жінки та служниці, щойно Часка підійшла до ліжка.
«О! Вітаю вас усіх», — усміхнулася Часка й повернула погляд на Ношебу, а потім спробувала надати сумний вигляд.
«Здрастуй, королево Ношеба...»
— Чого ти хочеш? Ношеба миттєво вхопилася, її руки стискалися в кулаки, і Часці довелося багато часу, щоб приховати її посмішку.
«Зберігай спокій, дорога. Я тут не для проблем. Насправді...» Вона замовкла й повернулася до своєї покоївки, даючи їй знак продовжити з кошиком із фруктами .
«Я прийшов, щоб дати вам це».
Служниця вклонилася, ставлячи маленький кошик із фруктами на ліжко біля Ношеби.
«Коли я почув, що ти ляжеш спати, я вирішив сам побігти на ринок, щоб взяти тобі фруктів, щоб ти міг поїсти та підкріпитися...»
Перш ніж Часка встигла закінчити свої слова, Ношеба схопила кілька фруктів у кошику й кинула в її бік.
"Забирайся з моєї кімнати, демоне!!" Вона сердито вилаялася.
«Я не хочу навіть шпильки від вас і не хочу вашої проклятої присутності навколо мене. Отже, геть...!!»
Часка нарешті випустила усмішку, яку приховувала. Було так добре бачити її такою.
«Заспокойся, Ношеба, чи не так? Чого бути таким озлобленим?» — запитала вона спокійно.
«Я зробив щось не так, пішовши принести тобі фрукти? Або... я причина, чому ти народила дівчинку, яку батько назвав Беднюз?»
Очі Ношеби блиснули.
"Ні.......!!!!!!!!!" Вона заревла і викинула весь кошик з фруктами на підлогу.
"Я ненавиджу тебе, Часка! Я НЕНАВИДИМ ТЕБЕ!!!! Охорона!! Геть з моєї кімнати!"
Часка грізно й зневажливо засміявся; її сміх лунав такою насмішкою, що Ношебу розірвало на частини.
Повитухи в кімнаті думали попросити королеву піти, оскільки вона турбувала поранену матір, але всі вони не хотіли ображати Часку, бо знали, що вона може бути справді смертельною.
«Насолоджуйся своєю скорботою, Ношеба», - сказала Часка і нарешті пішла.