POV Сільвії:
«Сільвіє, лінива рабиня! Ти знаєш, котра зараз година? Чому ти досі спиш?»
Я насилу підвівся з дерев’яного ліжка й глянув на час. Ще не було й п'ятої години ранку. Я потер свої пульсуючі скроні. Тоді я поспішно одягнув своє тонке пальто й відчинив двері.
Двері загородила товста вовчиця.
З лютим виразом обличчя вона вказала на мій ніс і різко сказала: «Сьогодні Альфа-церемонія. Чому ти все ще спиш? Ти закінчив усю свою роботу?»
Я нічого не сказав і лише опустив голову.
Я спав лише менше години, тому що всю ніч прибирав конференц-зал. Мій розум все ще був у безладі.
"Чого ти все ще стоїш? Йди закінчуй всю свою роботу!" — знову заревіла вона.
Тоді вона зиркнула на мене, розвернулась і важкими кроками пішла.
Я зітхнула і пішла до гардеробу, де на вішалці звалився одяг, який потрібно було прасувати. Шону Гібсону сьогодні виповнилося вісімнадцять, і він збирався зайняти трон під час церемонії Альфа. Мені довелося підготувати одяг, який він збирався носити.
Надворі вже сходило сонце, коли я закінчила прасувати одяг.
Територія Чорномісячної зграї весь рік була вкрита темними хмарами, завжди було сиро і холодно. Я щільно обмотався своїм пошарпаним ватним одягом і поніс відро до бенкетного залу.
У залі вже було розставлено багато видів вишуканого посуду. Після церемонії Alpha всі гості збиралися тут, щоб відсвяткувати просування нової Alpha.
Я витирала сходи ганчіркою, коли на неї наступив стилет.
Я підвів очі, щоб побачити, хто це. Потім я побачив Черрі, дочку Гамми. Вона була одягнена в чорну сукню русалки, а її руде волосся було завито. Вона виглядала дуже привабливо.
— Відійди вбік, — холодно сказав я.
«Вибачте? Ви знаєте, що це за місце? Ви взагалі не заслуговуєте сюди приходити». Потім Черрі зарозуміло штовхнула моє відро.
«Черрі! Ти зайшов занадто далеко».
«Що? Звичайний раб злий на мене? Як цікаво! Але насправді я можу розлютити вас ще більше». Черрі відкинула своє довге кучеряве волосся й усміхнулася. Вона зиркнула на мене парою злих очей, сплеснула руками й наказала: «Принеси сюди».
Підійшла вовчиця. Вона несла відро з помиєм і виливала його на сходи переді мною. Сморід миттєво наповнив повітря.
Я дивився на цю сцену холодними очима. Ненависть сповнила моє серце. З злою усмішкою на обличчі Черрі схрестила руки на грудях. Очевидно, вона чекала, щоб побачити гарне шоу.
Вона лише хотіла побачити, як я зламався. Але, звичайно, я б не дозволив їй сміятися останньою.
— Це все? Я безвиразно глянув на неї й одразу ж узяв тебе
ганчірку, щоб прибрати безлад, який вона щойно зробила.
Можливо, моя байдужа реакція її роздратувала. Кутики Черріного рота здригнулися. Вона, мабуть, була розчарована.
«Ти природжена стерва», — презирливо пирхнула вона й пішла геть. По підлозі пролунало клацання її високих підборів.
Вона нарешті пішла. Лише тоді я випустила сльози, які стримувала. У такі часи я ще більше сумував за мамою.
Я не народився рабом. Моя мама була бета-версією цієї зграї. Навіть в історії зграя рідко мала бета-жінку. Вона була здатна і її любила зграя. Вона була відома як ніжна, але жорстка.
Але я не мав батька, наскільки себе пам’ятаю. І щоб компенсувати брак батьківської любові, мама любила мене всім серцем. Вона балувала мене і поводилася зі мною, як із принцесою. Коли я був маленьким, я намагався розпитати її про мого батька. Однак вона була надзвичайно стриманою, коли йшлося про нього. Минув час, я більше не питав. Зрештою, мати її мені вже було достатньо.
Але доля завжди любила пожартувати над людьми. Мою добру й могутню матір звинуватили у вбивстві Альфи й Луни. Її стратили.
Я залишився сиротою. Зграя помітила мене як доньку зрадника. Вони були злі на мене, звинувачуючи мене у втраті їхніх Альфи та Місяця. У результаті вони зробили мене найнижчим рабом у зграї і дали мені нескінченну роботу щодня. Крім того, я завжди час від часу страждав від принижень і побоїв.
При думці про це я витер сльози й продовжив працювати, опустивши голову. Мені довелося закінчити прибирати це місце до приходу гостей. Інакше я страждав би не тільки від побоїв і голоду.
«О, моя люба Сільвіє, не сумуй. Я завжди буду поруч з тобою». Мене в голові втішила моя вовчиця Яна.
«Не хвилюйся, Яна, я в порядку. Мені пощастило, що ти тут. Я вже не одна».
«Ти ніколи не будеш один. Крім мене, ти також зустрінеш свою половинку в майбутньому».
«Але мені вже вісімнадцять років, а я ще не зустріла його», — сказала я, звучаючи трохи розчаровано.
Моя мама була незалежною і сильною. Але я знав, як їй важко було виховувати мене одній. Іноді я не міг не думати, що якби у неї був чоловік, який би її супроводжував, вона могла б прожити набагато щасливіше. Тому я завжди таємно сподівався на свою майбутню половинку.
«Мій любий, ця пачка замала. Твоя дружина може бути десь в іншому місці», — тихо втішила мене Яна. Потім вона додала: «Можливо, нам варто втекти».
«Ні, зараз не вдалий час. Я ще не довів невинність моєї матері».
Мамина кривда тиснула мені на серце, як валун. Тому перш ніж покинути цю зграю, я повинен спершу довести її невинність.
