Розділ 3 Байдужість
"Привіт... Мені шкода, що я не мав можливості представитися вам належним чином. Я Хлоя, і я друг сім'ї Тернерів. Приємно офіційно познайомитися з дружиною Ліама. Мушу сказати, що він справді добре себе почував. Ви дуже красива жінка". «Жінка», — каже Хлоя, дивуючи мене. Вона звучить краще, ніж я очікував.
«О, ну, дякую».
«Це правда, але будь ласка. Крім цього, у мене є відчуття, що ми з тобою станемо такими хорошими друзями».
«На жаль, я боюся, що цього не станеться. Сьогодні ввечері Ліам надав мені документи на розлучення і дуже сильно наполягає на тому, щоб я їх підписала, тому я скоро піду». Я розголошую, а потім одразу шкодую, що не сказав їй цього.
Що я роблю, розповідаючи абсолютно незнайомій людині про те, що Ліам хоче розлучитися? На мої слова Хлоя виглядає враженою.
Однак наступної миті те, що підозріло виглядає як щастя, на якусь секунду пролітає по її обличчю, але потім воно зникає, щойно з’являється, змушуючи мене думати, чи я взагалі це уявив.
Перш ніж вона встигла сказати щось у відповідь на те, що я їй сказав, двері ресторану відчиняються, і з них виходить Ліам із стурбованим виглядом.
«Хлоя, тобі не варто так тинятися, коли ми обідаємо з клієнтами. Це не дуже добре». Він їй каже.
«Ви маєте рацію, і мені дуже шкода. Я просто хотів переконатися, що з вашою дружиною все гаразд». Хлоя відповідає. Цікаво, чи я єдиний, хто помітив, як поблажливо вона сказала слова вашої дружини».
«У цьому немає потреби. Вона доросла жінка і може подбати про себе». – відповідає Ліам. Він продовжує дивитися між нами, і я можу сказати, що йому цікаво, що, мабуть, сталося між нами до того, як він вийшов.
«Я стою тут. Вам не потрібно говорити через мою голову, ніби я дитина». — кажу я йому, але його очі прикуті до Хлої, повністю ігноруючи мене.
«Хлоя, повернися до столу першою і подбай про інших гостей. Я скоро повернуся». — тихо каже їй Ліам. За всі три роки нашого шлюбу він ніколи не розмовляв зі мною таким ніжним тоном.
«Добре, Ліаме». Хлоя відповідає так само м’яко, не дивлячись на його очі. Вона торкається його руки, а потім із нібито ввічливістю киває мені, перш ніж повернутись, щоб піти.
Я дивлюся, як вона йде, і, на мій щирий шок, незадовго до того, як вона увійде до ресторану, вона повертається й насмішкувато до мене. Я знав це!
Вона лише прикидалася милою, але тепер, коли Ліам повернувся до неї спиною, вона показує, ким вона є.
Після її відходу настала незручна тиша, і я, не маючи змоги більше тримати свої думки та підозри при собі, говорю.
«Хто для вас ця жінка і чому вона на вас нависла?» — запитую Ліама.
«Вона діловий партнер. Я ж казав тобі, що збирався підписати важливу угоду сьогодні ввечері, чи не так? Ну, угода підписана, і ми прийшли відсвяткувати вечерею. Інші партнери приєднаються до нас трохи пізніше. Сподіваюся, ти підписав документи про розлучення, які я просив тебе підписати». Він відповідає.
«Я не вірю, що діловий партнер прив’яжеться до вас так, як вона, і ви також не будете так на неї дивитися».
«Вірте, у що хочете. Це абсолютно не має значення».
"Те, що я думаю, для вас не має значення?" питаю його.
«Аж ніяк. Можливо, сьогодні ввечері спробуй поводитись як стильна жінка й спробуй не створювати дурних і безглуздих сценаріїв у своїй голові. Як ти думаєш, ти зможеш зробити це лише одну ніч?»
«О, така вишукана жінка, як твоя дорога колишня, в яку ти все ще явно закоханий і яку намагаєшся видати за ділову знайому? Ти сподіваєшся, що я підпишу документи, перш ніж матиму можливість зрозуміти, хто вона така, щоб ти міг продовжити свій жахливий роман?» Я сердито запитую його, сльози болю через його зраду падають з мого обличчя, але він виглядає надзвичайно нудьгуючим і безтурботним, і це мене дратує.
«Так, спробуй бути елегантною леді, як Хлоя, замість того, щоб поводитись як неписьменна простолюдина. Хіба ти не бачив, як вона поводилася та трималася? Це занадто багато, щоб просити?»
«Так, це занадто багато. Чи знаєте ви, як мені як вашій дружині соромно, коли люди бачать, як ваш колишній нависає над вами, особливо коли ви ніколи не виявляєте до мене такої прихильності?» — запитую я його голосом, тремтячим від болю.
"Чудово! Ви будете збентежені тут перед усіма цими людьми. Чому я не здивований? Це начебто ваша річ."
«О, значить, тепер я для вас сором?»
«Так, ти... дуже великий, і ти завжди ним був. Мені б хотілося, щоб ти поводився свого віку, а не влаштовував істерики, як дитина, через тривіальні речі». — каже мені Ліам, його тон звучить дуже заступницьким.
У цей момент я відчуваю незвичну ненависть до нього разом із величезною хвилею жалю до себе. Як я опинився в такому безладі?