Розділ 5

Неа

«Я... я не знаю, що таке Blood of Wolfsbane?» шепочу я

Він хмуриться на мене. — Ваш брат сказав, що ви знаєте різницю між рослинами.

«Я...» Я не мав відповіді. Я не міг згадати, не повністю.

« Blood of Wolfsbane — це Wolfsbane, що живиться нашою кров’ю. Листя матимуть червоний відтінок. Я не можу уявити, щоб дитина знала, що це таке, тому що вона не вільно росте. Історія твого брата не підходить».

"Ой".

«Я не зупинюся, доки не дізнаюся, хто це зробив, Неа». Його багряні очі звужуються. «Я примушу їх заплатити за страждання, які ви зазнали». Він сидить на краю столу, вивчаючи мене. «Зараз тобі потрібно проконсультуватися з кимось щодо інфекції».

Я тримав рота замкненим, я все ще намагався обробити його новину про те, що мене підставили. Чому мій брат ніколи не думав про це?

«Ходіть, я покажу вам нашу спальню. Ви можете прийняти душ, перш ніж ми побачимо в’ючного лікаря».

Завмер на місці, я не рухаюся. Він щойно сказав «наша спальня»? Як, ми ділимо спальню? Гадаю, він думає, що може займатися зі мною сексом, коли захоче, якщо я його наречена за контрактом. Від цієї думки по спині пробігає тремтіння.

Піднявши очі, я бачу, що він дивиться на мене. Він стоїть біля відчинених дверей і чекає на мене. Переконавшись, що моя сукня прикрита, я виходжу в коридор. Поруч нікого не було, в коридорах було тихо.

Як ми рухалися. Альфа Дейн розповідав мені, що таке кожна кімната, але, здавалося, він більше зосереджувався на тому, щоб привести мене до спальні.

Його спальня величезна, з величезними вікнами, як і решта будинку. Ліжко стояло притиснуте до стіни. Навколо нього зі стелі звисали тонкі портьєри, але вони були зав’язані на кожному стовпчику ліжка.

Найбільше мене здивувало те, що ванна і душ були в одній кімнаті. Тільки туалет був у маленькій кімнаті збоку від душу. Ніякої конфіденційності. Хоча, здавалося, його це не хвилювало.

Він змушує мене підстрибнути, коли я відчуваю його тепле дихання на своїй шкірі. — Не треба боятися.

Можливо, я не зможу відчути його запах, але він зможе відчути зміни моїх емоцій.

Перетинаючи кімнату, він відчиняє скляні двері в душ і вмикає його. Коли він зачиняє двері, пара з душу швидко запотіває скло. І все одно я відчуваю, що боюся. Він не дав мені жодної підказки щодо того, чого він очікує від мене.

— Гей, — його грубі пальці схиляють моє обличчя догори. «Це тільки ти і я, і поки що я дозволю тобі спокійно прийняти душ».

Йдучи, він дістає з кишені свій телефон і возиться з ним, перш ніж покласти його на тумбочку. «Будильник встановлюється на десять хвилин. Я повернуся тоді. Я принесу тобі щось одягнути, тож просто залишайся на рушнику. Зрозуміло?»

Він дивиться на мене, чекаючи відповіді, а я лише киваю. Десятихвилинний душ. Мені пощастило, якщо вдома я приймав хвилинний душ і вода завжди була холодною.

Він підходить до дверей і, тримаючи руку на дверній ручці, озирається на мене через плече. «Мені б дуже хотілося, щоб ти більше говорив, Неа».

Альфа Дейн залишає мене в спокої, і я божевільно кидаюся до душу, наче перебуваю в якійсь фантастичній країні, і все це був сон. Можливо, так і було, можливо, я збирався прокинутися в підвалі свого дому.

Запахи мила та шампунів божественні, як | вмилювати їх у себе. І моє волосся ніколи не було таким чистим. Рана на моєму животі пекла від гарячої води, але мені було байдуже, воно того варте.

Хтось у кімнаті кашляє, і я завмираю. Дякую steam за те, що тримав мене напівприхованим.

«Нє, ти закінчив? Будильник спрацював п’ять хвилин тому». Голос Альфи Дейна тут здається голоснішим.

Я був настільки захоплений свободою простого душу, що навіть не почув сигналу будильника чи того, як Альфа повернувся в кімнату.

«Іду». Я бурмочу, вимикаючи воду й натягуючи себе рушником, щоб приховати огидність.

Вийшовши, я вже бачу, що мою подерту сукню, нижню білизну та поношені сандалі зняли з підлоги. Альфа Дейн сидить на кінці ліжка з чимось схожим на складений одяг на колінах і кросівках.

— Це небагато, бо у нас немає нікого з такою маленькою талією, як у вас. Він посміхається, віддаючи одяг. Темно-синій світшот і спортивні штани в тон. «Поки що вам доведеться обійтися без нижньої білизни. Ви повинні бути тут першим ділом завтра».

Він спостерігає за мною, піднявши брову, як я одягаю джоггери та натягую світшот через голову, перш ніж скинути рушник. Можливо, він звик, що жінки виставляють перед ним напоказ або кидаються на нього, тому що він має силу, але я не був таким.

— Ходімо. Він підводиться на ноги, і цього разу я йду за ним. Щось підказувало мені, що якщо я не огляну цю рану, у нього зіпсується настрій.

В’ючний лікар був молодий, на відміну від того, хто був удома, який був старим і боявся, щоб хтось переймав його.

Вона посміхається нам, коли ми входимо до лікарні, і знову скручує її темне волосся в пучок. «Ворона, це Неа», — знайомить мене з посмішкою Альфа Дейн.

Я опускаю очі, коли чую, як Рейвен каже: «Альфа Дейн, у чому, здається, проблема, крім дивного запаху, який вона принесла з собою».

Це звучало не як образливий коментар, до якого я звик, а більше як коментар із цікавості.

— Вона тобі сама скаже, коли знайде свій язик.

— У мене рана. шепочу я.

— І ти не лікуєшся? — розгублено питає Ворон

— Нема в мене мого Вовка. Я ненавидів це говорити. це було лише постійне нагадування, що я не вписуюсь.

« Її Вовка зв’язали, коли вона була дитиною», — каже їй Альфа Дейн. «Ось чому її запах дивний. Її Вовк там, замкнений, чекає на звільнення».

Мої очі швидко піднімаються, щоб побачити, як він дивиться прямо на мене. Я завжди вірив, що мого Вовка більше немає. Не те щоб вона потрапила в пастку.

Темні очі Рейвена дивляться на мене. «Вау, добре». Вона хапає мене за руку. — Сюди давай поглянемо на цю твою рану.

Вона веде мене в порожню кімнату і просить лягти на ліжко і показати їй свою рану.

Підтягнув фуфайку, щоб вона побачила рану. Її очі розширюються, спалах гніву проходить по них, коли вона розглядає інфіковану рану та синці навколо неї.

Її пальці обережно притискають рану. «Як давно?*

Ворон хитає головою. «Це довше, ніж кілька днів тому, інфекція мала щонайменше тиждень для розвитку».

« Нє, тобі потрібно сказати нам правду», — наказує Альфа Дейн

— Не знаю.

« НЕА!» Його глибокий голос лунає в мені, і я закриваю очі, боячись його гніву. Гнів приніс покарання, покарання принесло біль.

«Клянусь, я не знаю. Побої, вони трапляються так часто, що просто наче... Я ніколи не маю синців».

Стоїть тиша, і я боявся відкрити очі. Альфа Трей повторював це знову і знову, що якщо хтось дізнається, він зробить моє життя нещастям більше, ніж воно було. Раніше я думав, хто коли-небудь дізнається, але ще не знав. Тепер я сидів у лікарні іншої зграї й розкривав правду.

— Вилікуйте її! Альфа Дейн кричить після, здається, вічності. Він вибігає з кімнати, витягаючи з кишені телефон.

«Тобі доведеться пробачити мого брата. Він запальний, особливо коли йдеться про такі речі». — бурмоче Ворон, ніжно оглядаючи мою рану

— Твій брат? — шепочу я, відкриваючи очі

«О, я бачу, він повідомив вас. Я припускаю, що він не сказав вам, що Дженсон теж наш брат?»

Я хитаю головою, я припускаю, що Дженсон був одним із тих чоловіків, які прийшли до дому мого брата.

Вона сміється. «Дженсон вважається Гаммою нашого брата».

"Гама?" Я ніколи не чув про цей термін.

«Так, і Альфа Дейн любить/ненавидить мене, що тут працює. Він хоче, щоб я представляла нашу сім’ю, але він знає, що це те, у чому я добре вмію». Вона вихоплює горщик із кремом із буфету . , якщо він не зміниться через пару днів, я ще раз подивлюся. Мій брат чекає на вас навпроти.

«Дякую». — бурмочу я, забираючи в неї горщик із вершками. Я подивився на етикетку, але не міг її прочитати. Я ніколи не вчився читати.

Вона хитає на мене головою, коли я поспішаю знайти Альфу Дейна на його телефоні, який на когось огризається. Він кладе трубку, як тільки бачить мене, і запитує, що сказала Рейвен.

«Вершки, тричі на день». Я показую йому горщик, і він забирає його в мене.

— Добре, приходь. Він крокує геть, і я мушу бігти, щоб не відставати від нього. Я слідую за ним через будинок і в офіс.

«Покажи мені». Наказує, знімаючи кришку з каструлі.

Це не було предметом обговорення , оскільки він використав той самий тон за мить до того, як розірвав мою сукню раніше.

Повільно піднімаючи мій світшот, він присідає переді мною й обережно затирає рану холодними вершками. «Я не хочу, щоб ти мені брехав, Ні. Ніколи. Якщо ти не пам’ятаєш, це те, що тобі потрібно мені сказати. Це зрозуміло? Я не хочу здогадуватися, що ти маєш на увазі. "

«Добре». Більше я нічого не могла сказати, я була надто зосереджена на теплі його рук. Один притискається до моєї нижньої частини спини, утримуючи мене рівно, а інший обережно втирає крем у рану. Єдиним дотиком, який я отримав від іншого чоловіка, було побиття.

« Припиніть затримувати дихання», — каже він мені, підводячись на ноги. «Я не заподію тобі боляче».

У це здавалося неможливим повірити, враховуючи мою історію. Вчинок, слова, які виходили з його вуст, просто не здавалися реальними.