Розділ 2

Я прокинувся від сигналу машини поруч зі мною. Я відкрив очі й озирнувся. Я помітив, що я в лікарні. До мого тіла прикріплено кілька машин. Я намагався пригадати, що сталося. Я пам’ятав, як мене заборонили, бігав два дні, відпочивав і шахраїв, які напали на мене, перш ніж я втратив свідомість, і більше нічого не пам’ятаю. Я одразу запанікував.

«О боже! О боже!» де я Хто привів мене сюди?". Серце, пов’язане зі мною, почало битися дуже швидко, римуючись разом із моїм серцем. Це, мабуть, привернуло увагу людей ззовні, тому що наступне, що я побачив, — це жінка в лабораторному халаті, що кинулася всередину. кімната для мене.

"Гей! Заспокойся, будь ласка, з тобою нічого не трапиться. Ти в безпеці, добре!" – сказала вона мені спокійним благальним голосом.

І це мене заспокоїло. Наступне, що я відчув, це ін’єкція, яка пронизала мені руку. І я негайно повернувся спати.

Коли я прокинувся пізніше, я був більш спокійним, ніж раніше. Я оглянув кімнату, і вона була схожа на лікарняну палату. Розкішна. Якби не машини та медичне обладнання, я б подумав, що я в готельному номері.

Саме в цей момент двері відчинилися, і жінка увійшла в кімнату з широкою посмішкою на обличчі.

"Гей, як ти зараз почуваєшся?" Вона запитала мене.

Я кивнув головою, показуючи, що зі мною все добре.

«Це добре! Мене звуть Роуз, і я один із лікарів зграї.

значить я в зграї, це означає, що мене врятували від тих пройдисвітів перевертні.

Я збентежено подивився на неї, думаючи, що це за пачка.

Я здогадався, що моє обличчя видавало мої думки.

«О! Якщо вам цікаво, ви в групі «Небесно-блакитний». Наша Джемма та один із наших воїнів були тими...»

Я заблокував усе, що вона сказала, щойно почув пакет «НЕБЕСНО-СИНЯ». Про них знає кожен перевертень. Вони були другою за потужністю зграєю, окрім королівської. Небесно-блакитна група також була найбільшою групою з понад тисячею членів. Найкраще в них було те, що ними правили дві Альфи. Не дивно, що вони були найкращими. Я маю на увазі, що є приказка, що дві голови краще, ніж одна. Зграя також відома тим, що ні від кого не приймає дурниць. Мені було цікаво, що зі мною буде, як тільки я вийду з лікарні. Існує велика ймовірність того, що мене вб’ють. Мейбель повинна довше прикидатися хворою, щоб я міг продовжити своє життя.

«У будь-якому випадку, у вас зламано два ребра, крім того, ви в порядку. Через два дні ви повинні бути повністю в порядку.

— Отже... — Роуз знову зав’язала зі мною розмову.

«Що з тобою трапилося? Як ти став шахраєм? Ти все ще приємно пахнеш, тому я думаю, що ти нещодавно став шахраєм».

я..

Саме тоді, коли я збирався їй відповісти. двері відчинилися і кинулася дівчина.

"Гей, Роуз, гей, люба прекрасна шахрайко!" Дівчина весело привіталася.

«Це нечемно, Ліза, ти не можеш називати її шахрайкою, у неї є ім’я. Почекай, я навіть не знаю твого імені», — сказала Роуз, дивлячись прямо на мене. Нова дівчина Ліза теж з цікавістю спостерігала за мною.

— Софія! Я відповів пошепки, схиливши голову. Хоча я не впевнений, що вони мене почули. За своєю природою я боязка людина, і зазвичай мені не подобається бути серед людей.

«Приємно познайомитися з тобою, Софія, яке у тебе чудове ім’я. Чи можу я називати тебе принцесою Софією? Ти знаєш, як перша принцеса Діснея Софія». Як ви знаєте, Ліза — найкраща подруга цього нахаби*, відповіла Ліза, кидаючи подушку в Роуз, яка знову кинула подушку в неї. Незабаром вони почали битися подушками.

Я посміхнувся, дивлячись на них. Яка чудова дружба, я подумав. Я згадав свою колишню зграю Ельзу і Лілю. Це були дві людини, з якими я почувався комфортно. Мені було цікаво, як у них справи. Думаючи про них, я розчулювалася, і я навіть не усвідомлювала, що плачу.

«Ой! Ти, бідолашний, ти, напевно, справді багато пережив! Іди сюди». Роза обняла мене. Особисто я не можу пригадати, коли востаннє мене хтось обіймав. Це так добре, коли тебе обіймають.

Я обняв її у відповідь і почав плакати від душі.

Проплакавши близько двох годин, я нарешті почувався краще. Насправді добре плакати. Коли ви плачете, ви знімаєте смуток і печаль у своєму серці.

— Тобі зараз краще? — запитала мене ніжним голосом Роза.

Я кивнув їй головою. Вона дуже мила і співчутлива. Я просто шахрай, і вона ставиться до мене з любов’ю та турботою. не дивно, що вона лікар зграї. Я пам'ятаю лікаря в своїй старій рюкзаку. Вона дуже груба і бездушна. Крім того, вона нагадує гидке каченя, на відміну від Роуз, яка виглядає приголомшливо завдяки своїм темно-блакитним очима, кучерявому рудому волоссю, мізинцям і сяючій шкірі.

"Гей! Хто сумував за мною!" — сказала Ліза, повертаючись до кімнати. Вона пішла раніше, коли я почав плакати. Гадаю, вона хоче дати мені простір.

"Ніхто!" — відповіла Роза, закочуючи очі на Лізу.

«О, замовкни! Я впевнений, що принцеса Софія сумувала за мною, чи не так?

Я кивнув їй головою. «Мені справді потрібно стояти, киваючи, наче я ящірка», — подумав я.

"Бачиш! принцеса скучила за мною!" — сказала Ліза, наголошуючи на «пропущеному», висолопивши Роуз язика.

— Що завгодно! — сказала Роза, закочуючи очі на Лізу.

— Що завгодно! — повторила Ліза.

Я сміявся, наскільки вони по-дитячому поводилися. Я не знав, що розсміявся вголос, поки не помітив, як вони обидва дивляться на мене з усмішками на обличчях.

«Ну, у вас є прекрасна принцеса, що сміється!» — прокоментувала Ліза, а Роуз кивнула головою на знак згоди.

«У будь-якому випадку, я принесла їжу, я думаю, ми повинні поїсти, поки не охололо», — сказала Ліза, дістаючи грілки зі шкіряної сумки, з якою повернулася.