Розділ 5 Подарунок

POV Шона:

Церемонія мала розпочатися. Я був дорого одягнений і дивився на метушливих перевертнів. У мене був чудовий настрій. Відчуття влади та статусу надихало мене.

Поки я схрестив ноги й наспівував пісню, з’явився Матео в одязі, який виглядав вишуканішим і розкішнішим, ніж мій. Він чванливо підійшов до мене в оточенні кількох своїх слуг.

Моє серце миттєво завмерло. Цей старий був просто Гаммою, але сьогодні він виглядав і поводився так, ніби він був набагато більше, ніж це. Люди, які прийшли на цю подію без розуму, могли навіть подумати, що це він зайняв позицію Альфа.

«Припиніть сутулитися». Матео подивився на мене з презирством.

Я встав і випростався.

«Добрий день».

«З сьогоднішнього дня ти станеш Альфою. Я тільки сподіваюся, що ти зможеш добре виконувати свою роботу і не дозволиш, щоб ніщо тебе від цього відволікало». Матео поплескав мене по плечу. «Ви повинні пам’ятати, що ми, перевертні, повинні цінувати своє походження та бути вдячними за допомогу. Ніколи не забувайте, хто допоміг зберегти нашу зграю живою та процвітаючою, і, звичайно, хто дав вам шанс сьогодні стати Альфою».

У словах Матео було багато сенсу. Очевидно, він попереджав мене не намагатися скасувати весь контроль, над яким він так важко працював.

«Так. Я завжди буду пам’ятати твою доброту і відплачу за неї своїм життям. Не хвилюйся. Я не можу забрати те, що не моє». Я посміхнувся. Але глибоко всередині моє серце було огидним.

Посада Альфа завжди мала бути моєю в першу чергу. Рано чи пізно мені довелося б позбутися Матео і повернути все, що справді належало мені.

«Добре. Навіть не думай хитрувати. Я спостерігаю за тобою». Матео посміхнувся у відповідь.

Я ввічливо кивнув, зберігаючи цю сцену якомога гармонійнішою. Потім задоволений пішов.

Коли він пішов, я більше не зміг стримувати свій гнів і перекинув сміттєвий бак.

Звичайно, Матео не забуде присоромити мене з такої важливої події. Він явно не сприймав мене серйозно. Якби він так думав, то я б показав йому, що ця «маріонетка» теж може дати відсіч.

У цей момент мій підлеглий обережно вийшов вперед.

Я плюхнувся на стілець і роздратовано пихнув: «Що це?»

«Ми успішно спіймали Сільвію», — доповів він мені тихим голосом.

«Гарна робота». — сказав я схвильовано. «А тепер роздягніть Сільвію догола і залиште її в кімнаті, приготовленій для принца Руфуса».

Незважаючи на те, що вона була скромною рабинею, Сільвія все ще була біою

корисна дівчина. Якщо подарувати її принцу, він не лише створить хороше враження про мене, але й ця клята вовчиця засвоїть урок. Уявити цей план у моїй голові було достатньо, щоб підвищити настрій.

«Але сер, хіба ви не збираєтеся спати з нею спочатку? Сильвія, ймовірно, ще незаймана. Це, мабуть, чудовий досвід». Підлеглий нецензурно посміхався, але обережно не дивився мені в очі.

«Ти ідіот! Навіщо мені дарувати принцу використаний подарунок? Ти хочеш померти?» Я ляснув його по потилиці. Хоча я повинен був визнати, що я трохи хвилювався. Що, якби принц зробив із Сільвією те ж саме, що він зробив із тією рабинею, і закатував її до смерті? Якби це сталося, я б більше не зміг мати з нею свою чергу.

«Сер, принц Руфус тут». Підлеглий легенько постукав мене по руці, вириваючи мене з роздумів.

Я подивився вперед і побачив самого чоловіка, принца Руфуса Дункана, біля входу в банкетний зал. На ньому був сріблястий костюм, який, швидше за все, ідеально підходив йому на замовлення. Риси його обличчя були гарними, але досить холодними, щоб усі навколо здригалися, коли він рухався.

Деякі перевертні були просто народжені, щоб бути королями, і Руфус безумовно був одним із них.

«Принце Руфус, я дуже радий, що ти встиг. Я Шон Гібсон, майбутній Альфа зграї Чорного Місяця». Я підійшов уперед і заговорив улесливо.

Але Руфус навіть не відповів. Він лише холодно глянув на мене. В його очах я, мабуть, нічим не відрізнявся від будь-якого іншого звичайного перевертня в цій кімнаті.

Ніяково посміхнувшись, я простягнув руку й вказав йому напрямок. «Ви, мабуть, втомилися після подорожі. Будь ласка, сідайте».

Окрім того, що я виголосив промову та став новим Альфою, здавалося, цей банкет також став для мене можливістю спробувати догодити Руфусу. І все ж він нічого не сказав, хоч би що я намагався. Важко було навіть наблизитися до нього. Але хоч зараз він поводився байдуже, мені все одно довелося зробити все можливе, щоб лестити йому. Я був готовий на все заради влади.

Коли бенкет підійшов до кінця, я підійшов до нього з блискучими очима.

«Принце Руфус, я підготував для вас кімнату, яка, я думаю, вам сподобається. Я залишив там для вас невеликий подарунок». Я промовила двозначно тихим голосом і підморгнула, сподіваючись, що він зрозуміє, що я маю на увазі.

Побачивши, що він усе ще не збирається відповідати, я сказав: «Що ж, я сподіваюся, що ти чудово проведеш ніч».