Розділ 4 Напад
POV Сільвії:
«Що ж, добре, що Шон сам взяв на себе ініціативу і відмовив нам», — сказала Яна з полегшенням.
«Я цілком згоден. Хто знає, що мене призначать бути подругою того огидного плейбоя?» Я зітхнув і потягнув ноги вниз по сходах.
«Ой, насолоджуйся, люба. Принаймні, Шон тепер поза нашими турботами. Це добре!» — втішала мене Яна.
«Так, але хіба це погано, що я більше не так високо ставлюся до стосунків між партнерами?» Я нахмурився.
«Я розумію. Але, можливо, це була випадковість. Можливо, другий помічник, якого призначить для вас Богиня Місяця, буде чудовою людиною».
«Ти так думаєш? О, я сподіваюся, що ти правий».
Я думав про поточну ситуацію, в якій я був. Враховуючи, що я все ще був тут у пастці, хто я такий, щоб очікувати якогось чарівного кохання?
Яна, мабуть, відчула мої емоції і вирішила дати мені простір.
Єдине, чого я хотів, це добитися справедливості для своєї матері. Незалежно від того, з чим мені довелося зіткнутися, нехай це будуть терни та кров, я знав, що я повинен був жити заради своєї матері. Але, відверто кажучи, я не мав уявлення, з чого почати.
На мить мене охопила депресія. Очевидно, я не міг вшанувати себе жодної хвилини мовчання, коли до мене рушила розлючена вовчиця.
"Суко! Я тебе шукав! Ти що, весь цей час просто ховався і пустував?" Вона підняла мітлу, яка спиралася на стіну, і спробувала вдарити мене нею.
Я ухилився вбік і відволікся. «Шон шукає вас. Здається, щось не так з костюмом».
Вовчиця миттєво зупинилася на місці й зиркнула на мене.
«Чому ви цього не сказали? Якщо це вплине на бізнес, ви постраждаєте за це!» Вона впустила мітлу і ще трохи полаяла мене, перш ніж залишити мене саму. «Сьогодні на церемонію прийде принц Руфус. Забирайся звідси та допоможи з підготовкою! Якщо я зловлю тебе знову на розбещеності, я зламаю тобі ноги!»
Коли я почув, що сьогодні приїде принц Руфус, у мене виникла ідея. Можливо, я міг би звернутися до нього.
Я поспішив до бенкетного залу, сподіваючись, що зможу побачити його. Unfor
На щастя, охорона зупинила мене біля входу, сказавши, що рабам вхід заборонено.
Я вирішила сховатися в куток і чекати там.
Неподалік кілька вовчиць, які їхали на церемонію, пліткували.
«Я чув, що принц Руфус — хтивий і кровожерливий тиран. Одного разу він відвів рабиню в ліжко, а потім замучив її до смерті тієї ж ночі!»
«О, я теж чув цю історію! Мабуть, він могутній, але дуже бездушний. Навіть король-лікан нічого не міг з ним вдіяти».
«Знаєте, я чув, що сьогодні мав прийти король-лікан, але так сталося, що принц Руфус проходив повз туди, повертаючись назад, тож він був присутнім замість нього».
"Як шкода! Я хотів на власні очі побачити короля-лікана. Краще б тут був принц Річард. Він ніжний і доступний, так я чув. Чому це мав бути страшний принц Руфус?"
«Тсс, тихше! Що, якби принц Руфус з’явився, коли ти це говориш? Ти хочеш померти?»
Вовчиці обережно озиралися з винуватими виразами обличчя. Коли вони побачили, що я витріщився, вони одразу нахмурилися й вилаялися.
"Гей, суко! На що ти дивишся?"
«Вам взагалі дозволено бути тут? Геть з наших очей!»
Я закотив очі й не звернув на них уваги, обернувшись. Таке ставлення не було для мене чимось новим.
Але їхня розмова мене насторожила. Здавалося, принц Руфус був зовсім не хорошою людиною. Він звучав так само, як Шон, який був огидним і не зважав на життя інших людей. Чи матиме такий чоловік терпіння вислухати мене про історію моєї матері? Очевидно ні.
Я безсило зітхнула, відкидаючи ідею звернутися до нього.
Коли я збирався йти, кілька перевертнів оточили мене.
— Чого ти хочеш? — обережно запитав я.
Я пильно глянув на них і відступив, але не озирнувся.
Я відчув швидкий порив вітру, а потім різкий біль у потилиці. Відразу після цього моя свідомість потемніла.