Розділ 5 Він пішов

«Ти... наважився?» — повільно спитав він, примруживши очі.

Хоча вона відчувала певний тягар на своїй совісті, внутрішній голос Кароліни підказував їй не хитатися. Вона зухвало підняла підборіддя й подивилася йому в очі. Якби він її вдарив, це було б того варте. Краще бути побитою, ніж залишитися слабкою і нездатною захистити себе! Або продовжувати ставитися до вас як до будь-кого іншого.

«Так!» — швидко й сухим тоном відповіла вона, твердо стоячи перед чоловіком.

Максим стиснув губи й повернувся, щоб вийти з кімнати. Він не був і ніколи не буде бійцем, але Кароліна була... Це було важко! Він не хотів продовжувати сварку. «Хочеш залишитися голодним, нехай буде так!» — крикнув він.

Звук дверей, що зачинялися, змусив її здригнутися, і вона мимоволі підстрибнула.

«Принаймні його вже немає!» — подумав він і впав на ліжко, закинувши руки за голову.

Через кілька секунд він підняв книгу, яка лежала перекошено на підлозі: «Вибач, маленька книжечка!» — сказав він, проводячи рукою по обкладинці. Кароліна любила читати , але, простягаючи її, вона глянула в коридор, що викликало у Кароліни підозри. Щось пішло не так.

— Пані Долорес, ви принесли це таємно від мого чоловіка?

«Так, пані. Давайте, візьміть піднос», — сказав він, простягаючи його їй, і дівчина тримала його.

«Я не хочу, щоб він отримав проблеми через мене», — прошепотіла дівчина, на що Долорес відповіла прекрасною посмішкою.

«Не хвилюйтеся. Містер Максимо трохи сварливий, але він нічого мені не зробить, якщо дізнається. Крім того, можливо, посвариться», — закінчив він, знизавши плечима.

Кароліна похитала головою з боку в бік і посміхнулася.

«Дуже дякую і доброї ночі, місіс Долорес», — ласкаво сказав він, не втрачаючи посмішки на губах. Вона знала, що принаймні одна людина буде добре ставитися до неї. «Будь ласка , пані. І... будьте терплячі до нього.» Кароліна похитала головою, закриваючи двері за ним. Це означало, що Максиму не потрібно було ні до чого звикати, оскільки він був тим, хто погодився на шлюб. У неї ж не було вибору. Це був ще один момент, який викликав у неї образу на чоловіка.

«Ні, ні, Кароліно! Залиште ці думки та йдіть їсти. Час їди – це священно!

Він помив руки, помолився і поїв.

У своїй кімнаті Максимо був у поганому настрої. У нього все ще був рушник на талії, і він сидів на ліжку.

«Та жінка нахабна!» — буркнув він і ліг.

Для нього було неможливо прийняти той факт, що вона відмовила йому після всієї тієї пристрасті, яку він виявляв до неї раніше. Проте голос усередині нього нагадав йому, що Кароліна не прийняла нічого від нього раніше, думаючи, що якщо вона буде діяти сильно і байдуже, вона може отримати більше. Я знаю її тип! . Вночі йому снилася Кароліна і не міг не згадати її палкий і впертий характер.

Наступного ранку він спустився до їдальні й чекав, поки дружина приєднається до нього за сніданком. Через кілька хвилин він запитав Долорес, де дівчина, яка ще не з'являлася.

Стара жінка подивилася на нього зі стурбованим виразом обличчя, що змусило його відкласти виделку й приготуватися до поганих новин.

«Ну, шефе... Місіс Кастільо пішла сьогодні рано вранці», — сказав він.

Він подивився на неї, нахмурившись, не до кінця розуміючи, що вона мала на увазі.

«Він пішов? Куди, Долорес?» «Я не впевнена, сер», — відповіла вона зі соромом на обличчі. І він не брехав. Коли він побачив, що вона спускається сходами, він покликав її; Однак дівчина просто привіталася і продовжила йти.

Розчарований Максим підняв серветку зі своїх колін, витер рота і сердито кинув її на стіл, - вигукнув він, перш ніж постукати. «Гіацинт!».

Слуга не довго чекав. Він схилив голову, знімаючи капелюха.

— Так, містере Кастільо?

«Ви знаєте, де моя дружина?» — запитав він крізь зуби, намагаючись не грубити.

— Вона попросила Фернандо відвезти її кудись, сер. Його тон тремтів. «Але він не хотів цього робити; він сказав, що йому потрібно спочатку з вами поговорити. Отже... жінка замовила машину по телефону».

Максимо глибоко вдихнув. Мені шкода, що Фернандо взяв Кароліну, щоб він точно знав, де вона і з ким. Але він знав, що працівниця не зробила нічого поганого, тому не міг скаржитися. «Добре. Дякую. Скажи Фернандо, щоб наступного разу відвіз її. І тримай мене в курсі, де це...» Він глибоко вдихнув і посміхнувся усмішкою, яку Хасінто міг описати як моторошну. «...від місіс Кастільо. Ти можеш піти, Хасінто».

Він помахав рукою, і чоловік кивнув, перш ніж піти, взяв ключі від машини, поправив маску та пішов шукати свою дружину. Справа не в тому, що він хотів замкнути її, але йому також не подобалася ідея, що вона там одна. Він не знав місцевості, люди не знали, хто він, і він хвилювався, що може зіткнутися з кимось зі злим умислом.

Він їхав так швидко, як міг. Він не мав звички залишати ферму та змішуватися з мешканцями Агуас Ліндас. Він знав, що його за спиною називають монстром.

Максимо прибув на околицю міста і не знайшов жодного сліду Кароліни. Він пройшов по всіх вулицях; Однак жодних відомостей про його місцезнаходження не було.

— Блін, мені доведеться вийти з машини! Він розчаровано грюкнув кермом. Він припаркував машину, глибоко вдихнув і обережно відчинив двері, але випадково почув розмову, яка привернула його інтерес.

"Вона, мабуть, новачок. Вона щойно приїхала, а вже потрапила в аварію, бідна!"

Його очі розширилися. Оскільки відвідувачі в цьому районі були нечастими, довелося...