Розділ 4 Стати іграшкою Альфи?

POV Амелії

«Рухайся!» Високий худорлявий перевертень гавкає на нас, перемішуючи нас по проходу.

Я здригаюся. Я їду на аукціон Omega з величезною групою інших простих Omega, і мені ніколи не було так страшно.

Коли ми рухаємося, інші Омеги пильно дивляться на мене, добре знаючи, що якби не мої дії, Софія ніколи б не послала нікого на аукціон. Вона прагне знищити мене, і, здається, її не хвилює, хто потрапить під перехресний вогонь.

Худий перевертень, відповідальний за нас супроводжуючий, нарешті перестає тягнути нас брудними тунелями Омеги, що розбиті табором, і зупиняється перед низьким кремезним перевертнем — я припускаю, працівником аукціону. З посмішкою, від якої в мене холоне кров, худий перевертень вказує на мене.

«Наша Луна хоче, щоб ти добре піклувався про неї», — каже він коренастому перевертню з глибоким поглядом, простягаючи йому пачку готівки.

Що Софія хоче зробити зі мною?

Низький перевертень киває, в його очах сяє злоба, він бере готівку й оглядає мене з ніг до голови.

Інші Омеги розміщуються по камерах, щоб дочекатися початку аукціону, але низенький перевертень хапає мене за руку й відводить від решти.

«Ми веземо тебе до когось особливого», — гарчить він мені.

— Ні, будь ласка! Я благаю, борючись із його хваткою, але він міцно тримає. "Я нічого не зробив, це все Софія, тобі не потрібно..."

«Немає вибору», — каже він з посмішкою, яка показує всі його зуби. «Ми взяли гроші. Ми повинні виконати роботу».

Усе, що я можу зробити, — це безтурботно прийняти свою долю, коли він веде мене до камери, схожої на підземелля, у якому я жив. Коли я бачу батіг, моє серце падає.

Тож Софія заплатила їм, щоб вони мене катували.

Мій колись найкращий друг зараз активно намагається заподіяти мені шкоду.

Кремезний перевертень хапає батіг зі стіни і експериментально клацає ним кілька разів. Кожного разу, коли я чую цей звук, мені хочеться кричати, але я повинен бути сильним.

Принаймні заради мого батька, якщо не заради себе.

Коли кремезний перевертень нарешті підносить до мене батіг, усміхаючись, як божевільний, я дивлюся йому мертвим у вічі.

Наразі я вже добре звикла до відчуття, що вії торкаються шкіри, але все одно я кричу з кожним різким ударом. Невдовзі кров забризкає стіни. Коли маленький перевертень нарешті покінчив зі мною, я впав на землю з важкими кінцівками, здригаючись, коли тихі сльози течуть з моїх повік.

"Чому?" — питаю тихо, охриплим від плачу голосом.

«Не хвилюйся», — каже він, стаючи біля мене на коліна й витираючи сльозу мозолистою подушечкою великого пальця. Я здригаюся від дотику. Він садистично посміхається. «Ми залікуємо ваші рани до аукціону. Ми подбаємо про те, щоб продати вас за хорошу ціну».

Моє серце відчуває, що він розривається. Коли я більш-менш можу ходити сам, низький перевертень веде мене до камери разом з рештою Омег.

«Вхід», — різко каже він, штовхаючи мене в камеру до ще однієї дівчини Омеги.

Омега уважно оглядає мене з ніг до голови, коли я входжу. Вона гарненька, я розумію, у м’який, тонкий спосіб.

— Що ти міг зробити, щоб його так розлютити? Вона запитує. — А який ти дурний?

Мені важко відповісти, але я занадто слабкий, щоб впоратися зі словами.

«Я, до речі, Елсбет. Га», — раптом каже вона, придивляючись до мене уважніше. «Вам кінець».

— Що... чому? — питаю слабким і ледве чутним голосом.

Ельсбет сумно посміхається. — Ти ж не маєш вовка?

Я ледь помітно хитаю головою, і навіть цей легкий рух викликає біль, що спалахує по всьому тілу. Вовча лихоманка повністю розірвала мій зв’язок із моїм вовком.

«Омега без вовка нічого не варта», — сумно пояснює вона. «Зазвичай аукціон навіть не бере вас. Але ви дуже гарненька, тож, можливо, тому вони зробили виняток. Бачите, цей аукціон спеціалізується на постачанні іграшок і розведенні вовків для могутніх Альф. Але без вовка…»

Ельсбет знизує плечима, дивлячись на мене з жалем. «Ну, ти будеш лише іграшкою. Це найгірше, чим ти можеш бути».

Серце стискається від розпачу.

— Ти знаєш, хто такий Габріель? — запитує Ельсбет, спираючись на стіну камери.

Я починаю хитати головою, а потім згадую слова Софії перед тим, як вона мене відправила. «Не хвилюйся, ти сподобаєшся Габріелю», — сказала вона.

«Хто він?» — запитую я, боячись відповіді. Але мені потрібно знати, заради мого власного виживання.

«Він хворий, спотворений Альфа», — відповідає Ельсбет важким від ненависті голосом. Вона ледь не випльовує його ім’я, коли воно злітає з її губ. «Абсолютно огидно. Він любить купувати гарненьких зламаних вовчиць, як ти, і грати з ними, поки вони не помруть».

Вона оглядає мене з ніг до голови востаннє, і я можу сказати, що вона вже передбачила мою долю.

«Ви точно його тип».