Розділ 8 Тортури

Я відкашлявся й переніс вагу з однієї ноги на іншу, відчайдушно бажаючи, щоб ця незручна тиша закінчилася. Здавалося, їм було комфортно дивитися на мене, наче це було цілком нормально.

Його батьки сиділи в кінці своїх місць. Очі, як яструби, довго дивляться на мене, від кінчика моєї голови до кінця моїх блискучих чорних черевиків. Вираз огиди з’явився на їхніх обличчях, коли вони подумки оцінювали мене.

— Це вона? — питає мати Стефано, переводячи погляд з мене на сина. Її голос, безсумнівно, пронизаний злобою.