Розділ 1 Давай, красуне
У морі йшов круїзний лайнер, на ньому влаштовували день народження. Учасники насолоджувалися алкоголем, сміялися та спілкувалися.
Мері Міллер ходила туди-сюди з підносом, щоб принести гостям напої.
Мія Вуд, її молодша двоюрідна сестра, раптово підбігла до неї і схопила її за руку. «Мері, тобі не потрібно цього робити. Ходи пограй зі мною».
Мері розгублено запитала: «Міа, куди ти мене ведеш?»
Мія відтягла її туди, де було небагато людей, взяла зі столу дві чашки соку й простягла одну їй.
«Вечірка така нудна. Чи не могли б ви зі мною пограти?»
Мія невинно посміхнулася. Побачивши, що Мері допила половину соку, вона знову взяла її за руку й продовжила йти.
Мері не знала, що відбувається, і їй довелося піти за іншою жінкою.
Мія фактично потягла Мері до зони проживання.
"Міа, куди ми йдемо?"
Мія сповільнила крок, коли вони увійшли до розкішної кімнати. «Містер Картер, я привела сюди свою сестру».
Пожадлива посмішка невідомого чоловіка з'явилася в очах Мері. Тільки-но вона хотіла запитати Мію, про що все це, остання різко штовхнула її.
Після цього Мія негайно втекла.
За межами кімнати вечірка ще тривала, і люди радісно обмінювалися тостами.
— Давай, красуне.
Кричачи й ухиляючись, Мері кинулася вибити двері й крикнула: «Допоможіть, допоможіть!»
Ерік Картер спрямував очі на гарне личко Мері, відчуваючи нетерпіння її образити.
Жінка притулилася до дверей і раптом відчула слабкість і гарячість у всьому тілі. Вона похитала головою й подумала, що відбувається.
«Красуне, будь доброю. Інакше ти дуже страждатимеш», — Ерік зняв пальто, викинув його й підійшов до Мері.
"А..."
У цей момент сонце занурювалося в океан.
Саме тоді жінка стрибнула в море.
Розкішне, чудове сонячне світло відтінило хвилюючу морську воду шаром золотистого солоного світла.
Біля
розкішної каюти стояв шляхетний, елегантний чоловік, який тримав у своїй тонкій руці склянку з напоєм. Огорнутий сяйвом призахідного сонця, він виглядав дещо сумним і самотнім. Він щойно закінчив похорон у морі, щоб розвіяти прах свого батька у воду.
«Молодий майстер Майк. Мер хоче запросити вас на обід завтра ввечері», — підійшов до нього його помічник і доповів.
Чоловік відповів: «Я не піду».
У цей момент Мері борсалася в морі. Холод води відганяв її тепло.
Побачивши розкішний білий круїзний лайнер, вона з усіх сил намагалася не спати і попливла до нього на найкращій швидкості.
Повільно наближаючись до своєї мети, Мері побачила високу чоловічу постать, що стояла на палубі, у чорному плащі до колін. Вітерець розвіяв поділ пальта в елегантну дугу.
В очах жінки чоловік був таким же її рятівником.
Вона простягла руку і закричала зламаним голосом: «Допоможіть, допоможіть мені...»
З примруженими очима Майк Джонсон помітив, що жінка пливе до нього, наче русалка в сяючому морі.
«Допоможіть мені...» Мері витратила всі свої сили і відчула, як її тіло поступово опускається.
Холодна морська вода дюйм за дюймом переповнювала її голову.
Вона відчула, що помирає. Прямо перед тим, як жінка мала втратити свідомість, хтось підняв її голову з поверхні.
Тоді вона відчула, як все її тіло витягнуто з моря, і хтось почав тиснути їй на груди.
«Пані, прокинься!»
Дивлячись на жінку на палубі, Майк побачив її блідий колір обличчя, стрункі ноги й мокре довге волосся, а також те, що вона була в червоній спідниці, як офіціантка.
Так він зустрів свою русалку.
Після того, як її двічі натиснули на груди, Мері вирвала повний рот води, повільно відкрила очі й побачила край чоловічого пальта, що звисав над її головою.
Не вагаючись, вона простягла руку, щоб схопити його, наче це був шматок дерева, що дрейфував на морі.