Розділ 5
Лояльність
ЛЮЦІЙ
Лізи зникло, а я сидів за столом у своєму домашньому офісі, намагаючись працювати, щоб викинути з голови думки про неї.
Відчуття і смак її губ постійно відволікали мене від роботи. Я ніколи не відчував цього. Робота завжди була для мене на першому місці, і коли я працював, мені взагалі нічого не приходило в голову, але зараз я був тут, намагаючись змусити себе працювати, відволікаючись на думку про жінку років двадцяти, жінку, яку я повинен лікувати як дочка.
Але мені дуже сподобалося відчувати її дупу в моїй руці та її солодкий стогін. блядь! Як солодко вона б стогнала, якби я заткнувся обличчям між її ногами і.... Мій телефон задзвонив, перервавши мої думки, і я був такий радий цьому, бо про що, в біса, я думав? Я потягнувся до телефону й схопив його зі столу.
Це був невідомий контакт, і я примружив очі на номери. З запеклим виглядом я підняв дзвінок і підніс трубку до вуха, мовчаючи.
Перші кілька секунд на іншій черзі було абсолютно тихо, поки хтось не заговорив знайомим голосом.
«Привіт, Луціус», — привітався він, і я відкинувся на спинку крісла.
— Чому дзвонив? Я запитав.
«Я чув, що ти повернувся в країну, і тепер ти мільярдер», — відповів він із сміхом.
— Тобі є що сказати? — запитав я суворим голосом.
«Скільки життів ви витратили, щоб отримати стільки грошей?» — запитав він теж суворим тоном.
«Якраз достатньо, щоб доставити мене сюди», — відповів я.
«Є величезна робота, і я подумав, що мені варто залучити вас до роботи…»
«Я більше цього не роблю. Я перестав рік тому», — перервав я його, і лінія замовкла на дві секунди, перш ніж він розреготався.
«Ти більше не робиш цього? Рік тому? Ти хочеш сказати мені, що ти не бруднив руки протягом року?»
«Я не збираюся до цього повертатися».
«Луціус Девайн каже мені, що він не вбивав уже рік. Це останнє, у що я міг би повірити. Ти завжди спраглий до крові, ти не можеш зупинитися. Ти знаєш це, Луціус».
«Якщо ти зараз не завершиш розмову, я можу стати настільки спраглим до крові, що витягну з тебе життя», — пригрозив я.
«Добре, я закінчу розмову, але я впевнений, що ти скоро повернешся. Ти не можеш піти, ти це знаєш, але до того часу ти втратив би цю величезну угоду», — сказав він і завершив розмову.
Я зі стогоном упустила телефон назад на стіл і пильно глянула на полицю з діловими книгами навпроти мене.
Як тільки ви потрапили в брудну справу, піти було важко. Ні, це було неможливо. Але рік тому я зробив неможливе і пішов з мафії.
Але навіть я, Луціус Девайн, не міг повністю піти. Повністю піти означало б наразити своє життя на небезпеку і бути миттєво вбитим. Я просто був неактивний і планував залишатися таким, доки не помру.
Я покінчив із справою, яка відібрала у мене всіх, але все одно я знав, що Рональд мав рацію, я був надто спраглий до крові, щоб повністю закінчити.
*
Наступного дня
MONALISA
Ми з Франческою були в нашому звичайному кафе, і Франческа просто не переставала говорити про те, як сильно мені сподобається Браянт, хлопець, з яким вона збиралася мене познайомити.
"Він такий довбаний красивий, і всі дівчата, з якими він був, кажуть, що він хороший у ліжку!"
— Плейбой? — запитав я Франческу, трохи нахмурившись.
«Ні, не плейбой. Я б ніколи не познайомила тебе з плейбоєм. Як я чула, він хороший і вірний хлопець», — відповіла вона, і моє обличчя трохи розслабилося.
Я був тут із Франческою, але згадував лише когось іншого.
«О, він тут», — схвильовано сказала Франческа, переправляючись на своєму сидінні. Я озирнувся назад і побачив, що Брайант наближається до мене.
Він легко посміхнувся мені, підходячи до нашого столика.
«Привіт, дівчата», — усміхнувся він спочатку мені, а потім Франчесці.
«Привіт», я посміхнувся йому у відповідь, і він глянув на порожній стілець, а потім знову на мене.
«О, будь ласка. Сідайте», — швидко сказав я, розуміючи, про що він запитував.
— Дякую, — мило сказав він і сів на стілець навпроти мене.
«Брайант, це Ліза, моя найкраща подруга. А Ліза , це Брайант», — представила нас Франческа.
«Приємно познайомитися з тобою, Лізо. Ти виглядаєш так гарно, коли я сиджу поруч з тобою», — сказав він і ще трохи нахилився через стіл.
«Ти теж виглядаєш дуже гарно. Гм... Франческа сказала мені, що ти гарний і побачив тебе зараз, я думаю, що вона більш ніж права», — відповів я, і він посміхнувся.
"Здається, ви обидва дуже добре клацаєте, я повинен просто залишити вас обох зараз. Мені є де бути. Ви обом повинні краще пізнати одне одного^ Франческа швидко підморгнула мені, коли вона підвелася на ноги .
«До побачення», — помахав їй Брайант, і Франческа пішла.
"Гм, Лізо. Я бачу, що ти випила лише чашку кави, хочеш чогось іншого?" — запитав Браянт.
«Ні, не дуже, але ви повинні отримати щось для себе», - відповів я.
«Це правильно, але наразі я в порядку. Слухаючи твій голос, я відчуваю себе краще, ніж будь-яка їстівна страва», — сказав він із чарівною усмішкою, і вислухай мене, я б впав на ці слова. Мені хотілося б, щоб він вибрав слова, але єдина людина, про яку я міг згадати зараз, був найкращий друг мого батька. Люцій Дівайн.
Я не міг не помітити, наскільки глибшим був його голос порівняно з голосом Браянта. Наскільки він був вищим і наскільки більшим він був, і я був настільки впевнений, що півень Брайанта ні в якому разі не можна порівняти з членом Люціуса.
До біса! Єдина причина, чому я прийшов побачитися з Брайантом, полягала в надії, що побачення з кимось іншим змусить мене перестати думати про Люціуса і про те, як сильно він поцілував мене вчора ввечері, і про те, як сильно я раптом захотіла цього чоловіка. Проте це явно не спрацювало.
— З тобою все гаразд? Голос Браянта перервав мої думки.
«Так, я добре», — швидко відповів я. «Радий», — пробурмотів він.
«Я справді бачився з тобою останні кілька тижнів, і ти мені дуже подобався. Ти не уявляєш, як я був щасливий, коли Франческа сказала мені, що познайомить мене з тобою».
«Ти один із найгарячіших хлопців у школі, і ти дивишся на мене?» Я намагався виглядати зацікавленим у розмові, нахилившись ближче до столу.
"Це тому, що ти не знаєш, як красиво виглядаєш? Або ти просто дуже скромний?" — запитав він, і я тихенько засміявся.
«У вас є дівчина?» Я підняв питання.
«Ні, але я скоро прийму один. Ти», — відповів він, але я не міг не помітити, що ці слова прозвучали не настільки впевнено, і хоча він дивився прямо на мене, його погляд не робив я відчуваю навіть чверть того, що спонукав мене погляд Луціуса.
«Це бажання грішне, Лізо. Ви не повинні жадати найкращого друга свого батька. Тобі потрібно вирватися з цього. Тобі потрібно викинути цю людину з голови і налагодити стосунки з Браянтом». Я подумки лаяв себе, твердо вирішуючи, що повністю викину з голови Люціуса Девайна...
Ну, принаймні я думав, що можу.