Розділ 3

POV Адріана

Я сиділа, замислившись, серед гучної барної музики та барвистого туману. Як вона сміє готувати документи про розлучення?" - пробурмотів я собі під ніс, дивлячись на напій перед собою. "І вона думала, що я їх не підпишу?" Мої губи перетворилися на скривлену усмішку. "Але я зруйнував її маленький план, не не я?"

Я відчув, що Наталія була не тільки нудною жінкою, але й поганою людиною. Я все ще міг чітко пам’ятати подробиці подій, які привели до нашого одруження. Тієї ночі, коли ми «зустрілися», їй було вісімнадцять. Це був мій двадцять перший день народження, і вона мене одурманила. Наступного ранку я прокинувся біля неї в готельному ліжку і зрозумів, що це, мабуть, зробила Наталія.

Я зненавидів її з того дня, особливо після того, як мій батько вимагав, щоб я мав на ній одружитися.

Вона теж благала мого батька одружитися зі мною. Зважаючи на те, що вона була донькою гамми, у неї не було жодного шансу стати луною зграї інакше. Тож вона заманила мене в пастку, і мій батько, у своїй досконалості та співчутті до інших членів зграї, не подумав про це, перш ніж пожертвувати життям власного сина. Гірше того, він шантажував мене щодо моєї майбутньої посади альфи, щоб змусити мене одружитися з цією злою жінкою.

Подумати, що вона підставила мене з наміром переспати зі мною. Того вечора був вечір мого двадцять першого дня народження. У такому ніжному віці та жінка могла будувати інтриги і ловити мене так у такому ніжному віці.

Незважаючи на те, що я спав з Наталією, я також ніколи не відчував жодного зв’язку з нею, незважаючи на те, що ми спали разом. Ось чому я ніколи її не відзначав. Не кажучи вже про те, що вона не заслужила моєї оцінки. Крім того, у неї навіть не було вовка, тож моя мітка все одно була б марною. Що було дивним, так це те, що мій вовк відчував дивовижну прихильність до Наталії, незважаючи на те, що в неї не було власного вовка.

Незважаючи на це, мені пощастило. Доля дозволила мені зустріти іншу жінку на ім’я Лінда, яка була одночасно сексуальною та красивою. Ще краще, запитавши про шрам на руці.

Одного разу я дізнався, що вона була маленькою дівчинкою, яка врятувала мене в дитинстві. Вона знову працювала над тим, щоб мене врятувати. Вона чула про розлучення, тож пішла зі мною до бару, запропонувавши втіху.

Я відчув її руку на своїх колінах і повернувся до неї,

Вона притиснулася до мене своїм тілом і сказала: «Не хвилюйся. Ця жінка не заслуговує на тебе. Будь зі мною.

Я завжди буду поруч з тобою, — вона відступила й подала руку. — Ходімо зі мною, — спокусливо запросила вона.

Я взяв її запропоновану руку й пішов крізь натовп, поки вона не зупинилася перед дверима, що вели до однієї з кімнат бару, наповнених диванами. Вона затягнула мене всередину, зачинивши за нами двері.

Її приваблива фігура викликала у мене бажання взяти її прямо в цей момент, тому я штовхнув її на диван, готуючись зробити саме це. Але мій вовк несамовито зупинив мене. ні! Ти пошкодуєш, якщо переспиш з нею! — телепатично закричав він. «Вона не наша подружка».

Його наполегливість мене збентежила. «Якщо тобі не потрібна Лінда, тому що вона не наша дружина, то навіщо тобі ця жінка без вовка?» — запитав я його в гніві.

Він проігнорував моє запитання, натомість сказав: «Я візьму контроль, якщо ти наполягатимеш на цьому».

Я не міг цим ризикувати, тому я зітхнув і піднявся з Лінди.

— Що не так? спитала вона, нахмурившись,

— Ти чиста жінка, — сказав я, поплескавши її по руці. "Я не хочу вас губити. Зачекайте слушного часу".

Це було виправдання, але що я міг ще сказати?

***

Через деякий час я вийшов з бару, розчарований тим, що моє життя диктують і мій батько, і мій вовк. Після поїздки додому, коли мій водій постійно дивився на мене зі страхом, ймовірно, через мою сердиту поведінку, ми прибули до моєї резиденції. Наталія, причина мого горя, виходила з дому, несучи важку валізу.

Мені так хотілося злити на ній увесь свій гнів. Тож я вискочив з машини, грюкнув дверима й кинувся до неї. Вона помітила мене і зупинила крок.

— Куди ти йдеш? — запитав я, дивлячись на її валізу.

«Я тобі сказав».

— Сказала мені що? Я заревів на неї.

Вона здригнулася.

Такий слабкий. Якби звук мого людського голосу був занадто важким для неї, що б вона зробила, якби я використав свій альфа-голос?

— Я покидаю твій дім і твою зграю також, — сказала вона.

Я пирхнув. Кого вона жартувала? Як вона могла піти без дозволу голови Альфи та Луни від мого батька та матері, голови Альфи та Луни зграї в ганьбі.»? «Чому? Залишатися в моїй зграї надто ганебно для тебе?" - сказав я, підбурюючи її.

Вона відвела від мене погляд, як перелякана кішка.

«Боягуза. Тобі нікуди подітися. Хто посміє дати притулок розлученій дружині свого майбутнього альфи? Ніхто! Ти все ще член цієї зграї. Якщо тобі вистачить нахабства переступити межу, ти будеш вбитий вовками».

Вона почала плакати фальшивими сльозами. З глузливим поглядом я проскочив повз неї, прямуючи до будинку, маючи намір залишити її на вулиці саму. Але коли я збирався переступити поріг, звуки ридань припинилися. З цікавістю я обернувся й побачив її зім’ятою на землі.