Розділ 159 Сто п'ятдесят дев'ятий

Коли Ксандар залишив його в тіні як коронованого принца, він зрозумів, що методи його батька принесли результати, які в кращому випадку були напівзапеклими, а в гіршому – катастрофічними. Ксандар не хотів, щоб його міністри були його роботами чи слугами. Він хотів, щоб вони були командними гравцями. Йому потрібні були їхні точки зору, їхні думки, міркування. Лише тоді він міг побачити повну картину будь-якої проблеми.

Баррінгтон, міністр рибного господарства та океанів, поправив блакитну краватку-метелик, відкашлявшись і вдивляючись крізь товсті окуляри, сказав: «На мою думку, ваша високість, потрібно зробити заміни. Делегування міністерських обов’язків між тими з нас, хто залишився тут, за відсутності одного міністра є здійсненним; два міністри — це терпимо; три, і це стає неспокійним. Більше того, я буду змушений запропонувати уряду оплатити психіатричне лікування, яке супроводжується підвищеним стресом від того, що нам доводиться відкушувати більше, ніж ми можемо розжувати».

На останній частині рекомендації Барінгтона пролунав тихий сміх. Навіть Ксандар усміхнувся, розуміючи кивнув і сказав: «Дякую, Барінгтоне. Ванесса, ти на ногах».