Розділ 1 перший
« Ви б хотіли це зробити, ваша високість, чи я повинен?» Вона байдуже подивилася на Ліканського Короля, в чиїх бузкових, повних ніжності очах раптом засвітилося збентеження.
« Щ-що ти маєш на увазі?» — запитав він, намагаючись зосередитися на прекрасному голосі жінки перед ним, його подружжя. Він був тут на зустрічі, якої боявся. Найжахливішим було те, що цей сеанс між Альфами, Лунами та їхніми Гамами з усіх існуючих зграй мав тривати цілу ніч! «Чому вони не могли просто пропустити цю ніч і офіційно розпочати місячну співпрацю завтра?», — думав Король щороку.
Вона підняла брови, дивлячись на його вираз: «Ага. Ви виглядаєте щиро збентеженим».
Його брови насупилися, збентежені та роздратовані: «Знову, що ти маєш на увазі? А як тебе звати?»
Альфи, Луни та найкращий воїн кожної зграї на ім’я Гамма щойно прибули, і він, як їхній доброзичливий король, був тут, щоб привітати їх. Хоча, якби у нього був вибір, цей король радше б переглядав звіти про напади ізгоїв, які постійно накопичувалися на його столі. Він не міг дочекатися, коли закінчиться ніч. Якби він обійшов досить швидко, то все одно прийшов би додому вчасно, щоб переглянути три-чотири файли перед сном. Але коли він пройшов через двері зали для зборів, його нетерпіння, небажання та чиста ненависть до зустрічі миттєво випарувалися.
« Мене звати Люсіанна Фрезія Пау, ваша високість. Я так розумію, що ти збираєшся це зробити?» Вона сказала просто. Король відчував її ім’я як перший весняний вітерець після багатьох довгих місяців суворої зими, м’яке світло, що проникало крізь сірі хмари, подих життя в холодному темному світі.
« Що робити?» Його розгубленість не можна було б приховати, навіть якби він спробував. Він відчув, що його напарник був уже в десяти футах, коли він лише зробив перший крок.
Коли він увійшов до зали, усі присутні вовки та лікани подивилися в його бік, і вони або кивнули, або вклонилися, але він лише глянув на них. Тварина в ньому наслідувала запах, який ніколи не прикрашав його ніздрі. Метелик горошок і жасмин. «Яке унікальне поєднання», — подумав він. Його кроки прискорювалися, коли запах ставав сильнішим.
Тоді він зупинився прямо за брюнеткою зростом у п’ять футів один. Її спина була маленькою, наполовину вкрита темними пишними кучерями, що легко спадали з голови. У його голові було лише одне слово — товариш. Фігура почала повертатися до нього обличчям, і його серце зупинилося. Вона була здивована його раптовою появою і відступила на крок. Тварина в його голові гарчала: «Моя».
Лучіанна обернулася, бо помітила приголомшені обличчя своїх Альфи та Луни, які обидва вклонилися їй. Повернувшись, вона опинилася віч-на-віч з білим костюмом, покритим чорним смокінгом, і сильний аромат деревини акації та лісових дерев прикрашав її ніздрі. Вражена такою близькістю, вона відступила на крок, щоб побачити, хто це. Зрозумівши, що темноволосий чоловік із злегка засмаглою шкірою та бузковими очима — сам король, вона зрозуміла вчинок своїх ватажків зграї. Вона теж схилила коліна й опустила голову на знак поваги до найвищого правителя всіх перевертнів і ліканів.
Тепло охопило її плечі, перш ніж вона відчула іскри, коли його руки торкалися її шкіри. На свій жах вона усвідомила, що чоловік перед нею був її партнером, який промовив своїм чистим, глибоким голосом: «Тобі не треба цього робити. Будь ласка, встаньте. Не кланяйся мені». Сказав він з видимим болем і несхваленням в очах.
Незважаючи на те, що Люсія була здивована відповіддю Короля, вона не могла уникнути реальності того, чим закінчиться зв’язок. «Ось ми знову», — подумала вона, перш ніж запитати, чи хоче він, щоб вона це зробила, чи він хоче зробити це сам — відмовити їй.
« Що робити, Люсіанно? Поговори зі мною». Його голос був тихий, але вимогливий. Очі його були розпачливі й розгублені.
Вона спокійно пояснила: «Відмовтеся від мене, ваша високість. Тобі більше подобається, якби це зробив я, чи ти б хотів зробити це сам?» Надію та життя, які вона дала йому раніше, здавалося, що вони ось-ось будуть вирвані в нього майже одразу, як тільки він їх знайде.
Бузкові очі Короля стали оніковими, коли він громово гарчав, налякавши всіх, хто був поруч. У кімнаті запала мертва тиша. Після того, як він вибухнув гнівом на щойно почуте, король запитав низьким, лякаючим тоном: «Чого, ч*ба, хтось із нас відмовився від іншого?»
Лучіанна знову була здивована, але залишалася спокійною. Вона знизала плечима і сказала: «Я не знаю. Можливо, це тому, що я не твій тип, недостатньо хороша для тебе, недостатньо гарна, можливо, ти вже маєш обраного друга, з яким хочеш бути зарученою…», перш ніж вона встигла закінчити, її Луна прошипіла: «Припини, Люсі!»
Очі Короля зустрілися з Луною, коли він гаркнув: «Я не просив вас говорити».
Місяць і її напарник Альфа в унісон опустили голови на знак вибачення. Жоден здоровий вовк не кине виклик Лікану, не кажучи вже про Короля Ліканів.
Король знову зіткнувся зі своїм помічником. Його очі трохи пом’якшилися від того, якою вишуканою та гарною вона виглядала. Чому вона хотіла відійти від нього? Він запитав убивчим тоном: «Хто вам це сказав?»
Лучіанна різко розширила очі: «О ні, ваша високість. Я не це мав на увазі. Це просто... це те, що мої попередні товариші сказали мені до або після того, як вони мене відмовили, тому я просто дав вам уявлення про те, про що я говорю».
Його розлючені очі незворушно впились у її очі, коли він запитав небезпечно низьким тоном: «Ти хочеш відмовити мені?»